СУЧАСНИЙ УРОК –
ЯКИМ ВІН ПОВИНЕН БУТИ?
Будь-яка стратегія розвитку освітнього
процесу, оновлення освіти відбувається з однією єдиною метою – підвищення
якості освіти. Однак «сучасність» сучасного уроку не в тому, щоб ганятися за
супероригінальністю, прогресивністю, і не тільки у використанні на уроках
інформаційно-комунікативних технологій. Сучасний
урок – значить актуальний урок, тобто важливий, істотний для теперішнього часу
і, звичайно ж, дієвий – такий, що відповідає інтересам дитини, її батьків,
суспільства, світу в цілому.
У педагогічній
літературі наших днів зустрічаються описи уроку як динамічної, процесуальної
системи, що постійно вдосконалюється (А.В. Хуторський, І.П. Підласий, М.М.
Поташнік, Ю.А. Конаржевський та ін.). Але чому при досить серйозній і глибокій розробці
педагогічною наукою проблем вдосконалення організації і методики уроку в
практиці так багато ще «сірих», неефективних уроків, які претендують на звання
«сучасний урок»? Урок упевнено втрачає своє «обличчя». Традиційні
форми занять уповільнюють дух творчих пошуків вчителя та учнів. Педагоги
починають відчувати дискомфорт від одноманітності методичних форм, до яких їх
зобов’язують
програмні вимоги. Вчені вказують на ще більшу
проблему: сучасний урок втрачає також і душу. Психолог В.П. Зінченко яскраво
зазначає: «Освіта часто не тільки по своїй волі і логіці втрачала істотні
властивості душі, орієнтувалася не на цілу душу, а на її частку, змінювала
орієнтацію, часом втрачала душу зовсім, а то й продавала її дияволу. Я не
беруся оцінювати, чи є душа в нашій освіті, багато її або мало. Її, швидше,
немає… Просто потрібно тримати в свідомості, що освіта без душі спустошує душу»
[5, с.13].
Спробуємо виділити
особливості сучасного уроку.
Педагог – наш сучасник – особистість
допитлива. Сучасні досягнення наук йому надзвичайно цікаві. Можливості
фізіології, нейрофізіології, психіки, генетики учня сьогодні увійшли до кола
інтересів учителів-новаторів. З цієї причини «обличчя» уроку змінюється. На
сучасній науковій базі педагог інтегрує найкращий світовий та вітчизняний
психолого-педагогічний досвід.
Урок, і це безперечно –
показник: роботи вчителя та учнів. Якщо мова йде про зовнішні (формальні)
ознаки цієї роботи, то тут жодних проблем немає: для будь-якого вчителя не буде
складним продемонструвати всі зовнішні показники успішності своєї діяльності: і
логіку, і чіткість, і організованість, і відповідність заняття плану, і
наявність ІКТ.
І все ж особливістю «обличчя» сучасних уроків є не тільки використання ІКТ, а й глибоке розуміння творчим
учителем природного, генетично обумовленого шляху пізнання людиною світу, нової
інформації. Сучасний урок відрізняється впевненою постановкою етапів уроку на
базу генетично обумовлених етапів пізнання – сприйняття – обробки – архівування
– витягу з архіву пам’яті навчальної інформації.
«Обличчя» вчителя на
уроці – доброзичливість, яскраво виражена цікавість до того, що
відчувають учні, рухливість, індивідуальне звертання до кожного з питанням. Активізуючі
жести і міміка містять запрошення до бесіди; м’який, спокійний голос. «Уся
поведінка вчителя вселяє в учнів абсолютний спокій та впевненість у його діях.
Учитель випромінює безумовне сприйняття всіх учнів – безумовну любов до них» [8, с. 216]. Учитель
підходить до кожного, висловлюючи інтерес і цікавість до роботи учнів, надихає
кожного учня на самоосвіту, самовиховання, самовдосконалення, саморегуляцію. «Учень не декларативно, а дійсно стає в центрі
навчального процесу» [12]. До того ж хороший педагог, хоча б у душі, трошки актор, художник, поет.
На зміну стандартним урокам впевнено і
наполегливо приходять новаторські – це найчастіше імпровізовані навчальні
заняття, що містять нетрадиційні етапи, відображають спробу вийти за межі
шаблону в побудові методичної структури заняття: урок пошуку істини, урок –
щоденник душі, урок – емційне враження, урок естетичних переживань,
урок-сповідь, урок-подяка, урок-одкровення, урок-оберег, урок мудрості, урок –
подорож поза часом і простором, урок-стріла, урок – сходження до нового змісту
тощо.
Форма уроку
представлена в сучасній педагогіці як зовнішній вигляд, зовнішній обрис. Та поняття
форми в першу чергу визначається тим, що
вона оформляє, чому вона надає певний
вид. Форма – це те, що висловлює зміст. «Причому не тільки структурний зміст
уроку – організаційний момент, постановку мети, опитування, завдання і т.д.,
але і те, на чому все це тримається, з чого випливає, які цінності містить для
особистості, що розвивається» [12]. Тому мова повинна вестися про цілісність уроку як єдність його форми і
змісту, або «обличчя» і «душі».
Це дійсно гостра соціальна проблема
сьогодні, коли перевантаження батьків, вчителів відводять їх увагу від душі
дитини. Сучасний урок здатний великою мірою виправити цю ситуацію шляхом зміни
«душі» уроку: не матеріал, а душевна робота учня з матеріалом стає центром
уроку. У педагогічних розвідках останніх років
з’являються незвичні розділи, наприклад: «Про душу в освіті» (В.П. Зінченко),
«Як «виховувати душу» в освіті» (Є. Галицьких) та ін. Відповідаючи на виклики
часу, першорядну задачу сучасної освіти представники психологічної педагогіки
бачать у вихованні душі.
Сучасний урок обумовлений потребою
комунікації кожного учня з творчим учителем. Кожний урок – це кропітка,
наполеглива праця душі вчителя, без якого неможливе досягнення мети. Учитель
глибше проникає в закони психіки дитини, шукає все нові можливості діалогу,
коли «душа з душею говорить». «Людина як суб’єкт
осмислення істини і суб'єкта життя на уроці залишається завжди найвищою
цінністю, виступаючи в ролі мети і ніколи не виступаючи в ролі засобу» [2].
Одна з головних складових поняття
«сучасність» – адаптація теорії до реальних потреб учнів. Сучасний урок повинен
«чути» ритми життя. Суттю гуманітарної освіти
стає вивчення людини в її ставленні до світу і пізнанні самої себе: що таке
світ, в якому я живу? хто я в цьому світі? як мені жити? – відповідати на ці
питання можливо тільки з позиції культуровідповідності (а не знаннєцентричності)
системи освіти. Сучасний урок повинен бути пошуком істини, відкриттям
істини і осмисленням істини у спільній діяльності дітей і вчителя. Пізнаючи або
переживаючи щось, учні одночасно пізнають себе і цим самопізнанням самовизначаються,
творять себе.
Сучасний урок не може бути простою
передачею знань від учителя до учня. Ще в 1923
р. філософ С.Л. Франк видав книгу «Живе знання», де головними ознаками живого
знання назвав відкритість і недомовленість. Учитель – носій живого знання. Необхідно
створювати умови, при яких абстрактні поняття ненасильно потрапляють у «вікно
свідомості» дитини, втілюючись в рідному слові. Одна з таких умов – установка
на роботу почуттів, творчої уяви, образно-асоціативного мислення дитини,
психологічно обґрунтована чуйністю і підвищеною емоційністю підлітків; створення
проблемних ситуацій, специфіка яких полягає в сполученні полюсних понять (свої
– чужі, патріотизм – націоналізм, толерантність – нетерпимість, милосердя –
жорстокість, батьківщина – держава тощо). У старших класах в якості домінанти
використовується «драбина контекстів», рух по щаблях якої дає учням не тільки
цілісну картину сприйняття світу на основі діалогу культур, а й досить системне
уявлення про формування і розвиток найважливіших світоглядних концептів [10].
Сучасні уроки повинні бути сонячними,
веселковими. «Якщо іскра спалахнула, якщо
веселка з’явилася, значить людина знайшла
себе в дійсності, в матеріалі, в знанні, якщо хочете, в поняттях і в формулах,
«у музиці алгебри», значить у неї з’явилося пізнавальне
ставлення, яке є запорукою майбутнього не тільки живого, але і особистісного
знання. Ось ми знайшли, нарешті, потрібні слова: дія, скоєна нами; пізнавальне
ставлення; живе психологічне особистісне знання, «господарем» якого є учень»
[5, с. 28].
Лицар Гуманної педагогіки, учитель з
Горлівки В. Бак говорить: «Хороший урок починається не після дзвоника, а
задовго до самого уроку, його початок – у думках і серці учня» [цит. за: 6, с.
80].
Багато вчителів розуміє, що початковий
етап уроку – найменша, але найбільш важлива його частина, адже це не
тільки перевірка готовності учнів до сприйняття інформації, це їх психологічне
налаштування на досягнення певної мети. «Цей момент повинен пройти так, немовби
саме тут, зараз відбувається все найголовніше! Має значення все: щирість
учителя і його сердечне тепло, голос і інтонація, посмішка і зовнішній вигляд»
[6, с. 80].
Емоційному налаштуванню учнів на
позитивне сприйняття інформації сприяє відповідна підготовка «обличчя» класного
приміщення:
1) гігієнічні вимоги (температурний
режим, освітлення, провітрювання, вологе прибирання, квіти, живі рослини);
2) гармонізація класного простору,
організація зони комфортного мислення, сприятливої для активної творчості на
уроці (музичний фон – мажорна
класична струнна або клавішна музика Моцарта, Вівальді, Баха, Гайдна, Шопена; фіто-фон – природні запахи (бергамот –
знижує агресію; лимон, розмарин, сосна, евкаліпт – очищують повітря та
активізують розумові здібності, покращують пам'ять; мандарин створює позитивний
настрій; троянда, герань, ялівець, аніс, жасмин сприятливо впливають на нервову
систему); організація кольорових,
образних акцентів);
3) порядок у класі, на столі вчителя, на
партах (кожен зайвий предмет на психологічному рівні забирає енергію);
4) оформлення класу у відповідності з
темою уроку.
На етапі зустрічі з учнями формується
психо-емоційний мікроклімат в класі: створення групового позитивного настрою,
робочої атмосфери доброзичливості.
Мовленнєві формули етапу привітання:
- Добрий день, мої прекрасні (мої
чудові, мої зіроньки, мої творці, любі друзі…)!
- Давайте подаруємо один одному
посмішку…
- Рада вас бачити!
- Чи все гаразд?
- Що гарного відбулось?
- Як ваше здоров’я?
- Як ваш настрій?
- Скажімо разом: «Сьогодні найкращий
день мого життя!» -
та ін.
Відбувається творення «душі» уроку:
налаштування на радість, позитивний хвильовий резонанс в системі «учитель –
Світ – учень», що підвищує ефективність процесу передачі – прийому інформації.
Домінуючі емоції, почуття, настрій
уроку: радість, любов, налаштованість на творчий вибір, формування цілісного
образу «Я», захопленість першовідкривача.
Мотивація учнів: творчість,
співтворчість, самовдосконалення, орієнтованість на високі духовні цінності,
найвищі принципи людства.
Процес навчання сприймається як
необхідна і бажана творчість у стані радості!
Потенційно важливим є і вибір визначення
теми-імені уроку. Тема може бути виражена через метафору, проблемне питання,
актуальну ситуацію, проблемний діалог; заголовок, сформульований як
альтернативні питання; тема, в якій пропущено ключове (-і) слово (-а); у
заголовку можна розставляти розділові знаки, висловлюючи тим самим власне
ставлення до проблеми («Ми» – це не безліч стандартних «я»!», «Поетична
галактика Ліни Костенко» тощо).
На етапі закріплення навчальної інформації вчитель
акцентує увагу учнів на новій якості їхньої свідомості (творче осмислення). За
урок учні набувають навичок:
1. Виконання вправ, завдань: формування
і закріплення нових навичок мовленнєворозумової діяльності у зоні
психологічного комфорту («Я можу!»).
2. Виконання творчих завдань: набуття
впевненості у собі, нових особистих якостей, стимуляція проявів креативності («Я хочу!»).
3. Рольові ігри: самоідентифікація («Я зможу і в майбутньому!»).
Етап контролю
важливий для усвідомлення учнем своєї успішності:
1. Самооцінка (усвідомлення власних
можливостей та їх розвитку).
2. Оцінка в групі (усвідомлення
прийняття власної особистості в групі).
3. Оцінка вчителя – похвала, компліменти
(усвідомлення прийняття власної особистості вчителем).
Підвищення самооцінки, почуття впевненості
у собі, власних здібностях відбувається, коли з’являється нове усвідомлення
образу «Я» та навколишнього світу («Мені
все зрозуміло», «Я кожний урок дізнаюся нове про світ і про себе», «Я гарно
себе відчуваю: я здоровий і щасливий») [1, с. 121].
Мовленнєві формули етапу прощання:
- З яким настроєм йдете...
- З яким самопочуттям...
- Побажання всього хорошого...
- Вираз бажання побачити нові творчі
роботи учнів.
- Позитивний настрій та очікування
особистого успіху на наступному уроці.
Сучасний урок орієнтований на виховання
та підготовку цілісної особистості – людини духовної, моральної, інтелектуальної,
сповненої високих творчих можливостей, здорової, гармонійної зі світом, природою,
суспільством, самою собою.
Учитель залучає учня до творчого світу знань
через задоволення, гру, особистий досвід, підключаючи всі канали сприйняття:
слух, смак, нюх, дотик, інтуїцію. Вони націлені на двопівкульне сприйняття
інформації – логічне і образне. Педагог допомагає дітям побачити, почути,
відчути. Девіз сучасного уроку: «Сприймай всіма органами чуттів: асоціюй,
твори!» Уроки наповнюються красою, музикою, звуками природи: пташиним щебетом,
шелестом листя, шумом вітру, чарівними звуками моря. А вони здатні пробудити
високі думки і почуття. Прекрасне входить у світ дитини і стає частиною її.
Нарешті, сучасну школу неможливо уявити без розуміння вчителем важливості і
необхідності здоров’язбережувальних і здоров’ятворчих технологій. Здоров’язбережувальний
аспект уроку включає: триєдине уявлення про здоров’я дитини (духовне, психічне,
фізичне), безпеку від перевантажень, чужорідної та непотрібної учню інформації;
відповідність змісту й організації навчання віковим особливостям школярів,
чергування видів роботи з активізацію правої і лівої півкулі головного мозку,
вправи на гармонізацію роботи обох півкуль головного мозку, пріоритет активних
методів навчання, чергування пози учнів з урахуванням видів діяльності,
пробудження в дітей позитивних високих переживань і почуттів та ін. Людина, що
рівною мірою володіє діяльністю обох півкуль головного мозку, сприймає
інформацію творчо. Взаємодія лівої і правої півкулі призводить до того, що
тіло, емоції і розум досягають гармонії.
Отже, нові вимоги до організації
сучасного уроку вимагають нових принципів сучасного уроку:
1. Принцип
екологізації: інформація на уроці дається для всіх каналів сприйняття;
вчитель дає «їжу» і для лівої, і для правої півкулі головного мозку.
2. Принцип
системності: взаємопов’язаність всіх навчальних компонентів, єдність
часткового і цілого при викладі та розкритті матеріалу.
3. Принцип
гармонізації: навчання у зоні комфортного мислення, ясність і естетика
використаних образів, слів, почуттів.
4. Принцип
гуманізації: звернення насамперед до серця, душі дитини, до її культурних
витоків, а вже потім до логіки і раціональних висновків.
5. Принцип
інструментальності: знання і вміння, які даються, можуть бути застосовні у
всіх сферах життя людини: особистій, міжособистісній, творчій, соціальній,
універсальній.
6. Принцип
особистісно орієнтованого навчання: свобода вибору форм, напрямів, засобів
освіти, ненав’язливість виконання навчальних вправ.
7. Принцип
випереджуючого розвитку: найсвіжіші відомості з науки, культури,
цивілізації; використання фрагментів з майбутніх тем.
8. Принцип
простоти пізнання: знайомі з дитинства образи природи, світу, прості
моделі.
9. Принцип
економічності освіти: зменшення енерговитрат на придбання нових знань.
10. Принцип
потенційної інтелектуальної безпеки: інформація найнеобхідніша,
природовідповідна, не перевантажує мозок, мотивує на творення, чистоту і красу.
11. Принцип
креативності: творчі завдання, які стимулюють до творчого розкриття
особистості учня.
12. Принцип
інноваційності: найновіші досягнення науки і культури, нові методики і
технології, що використовуються при вивченні навчального матеріалу.
Першочергове завдання, що стоїть перед
сучасною школою – це душа дитини, проблеми моральності і духовності. Мета сучасного
уроку – формування цілісної особистості: фізично здорової, емоційно
врівноваженої, соціально адаптованої, інформаційно адаптивної, з вольовою
стійкістю та творчим світоглядом.
Учитель – образ будівника-творця
майбутнього, і про це ми маємо пам’ятати.
кандидат філологічних наук, доцент,
Немає коментарів:
Дописати коментар