Заходи

Сценарій виховного заходу

 « Жіноча доля у творчості Т.Шевченка»

1.     Ловлю весну -  народження її,

Її тендітний, невловимий подих,

Коли підталин лід стоїть на водах,

І тільки сняться яблуням рої.

Вже хтось льодам обламує краї,

А під корою на тремтливім гіллі –

Хмільне шаленство соків у підпіллі,

Щоб вистрелили бруньками гаї.

         Ловлю весни народження. Та зір

Не схоплює прикмет переходових,

І сніг – немов розмочений папір,

Що вже на ньому не застигне слово.

2.     Весняна композиція ( діти швидкий)

3.     Вірш ” Встала весна”... ( бандура)

               

              Встала й весна, чорну землю

                Сонну розбудила,

                Уквітчала її рястом,

                 Барвінком укрила;

                І на полі жайворонок,

                Соловейко в гаї

                 Землю, убрану весною,

                 Вранці зустрічають.

4.     Весна скупалась у молочнім цвіті

І п’є вино ранкової роси,

Заворожила все на білім світі

Гармонія жіночої краси.

Чарівна врода –

Таїнство жіноче.

Чарівна врода –

Сонечко з небес.

Чарівнв врода –

зіронька пророча,

чарівна врода –

Чудо із чудес.

Веселка грає в золоті трембіти,

Лунають в небі срібні голоси,

Весну вінчає із гарячим літом

Гармонія жіночої краси.

Бентежить душу вічну і нетлінну

В усі епохи і в усі часи

Всевишнього чудесне сотворіння –

Гармонія жіночої краси.

5.     Жінки щасливі і нещасні

Жінки жагучі, як вогонь.

Святі, гріховні і – прекрасні.

З пестливим доторком долонь.

І з відчайдушною жагою,

З глибоким світлом таїни...

З бажанням зранити й загоїти,

І не позбутися вини,

Що все не так. Не так, як хочеться.

Все менше лицарства й добра,

І серцю вільно не пророчиться,

Коли іде нечесна гра.

Жінки у парі і без пари,

Приручені і ... перелітні.

Оті, - самотністю покарані,

Оті, - що в дзеркалі розквітли.

Стаєте хижі, мов орлиці,

Щоб зберегти від горя дім,

І прокидаєтесь, як сниться

Дитячий плач у світі тім. 

6.     Кожна дівчина мріє  про щасливе кохання, шлюб і сім’ю. Але доля в усіх складається по-різному.  У різні часи і епохи  це настільки життєво важливо, актуально, романтично, що стало джерелом натхнення для багатьох поетів, письменників, художників. Великий  син українського народу Тарас Шевченко багато уваги приділяв красі людських взаємин, створюючи прекрасні образи дівчат, молодиць, які чарують нас, зворушують, захоплюють. Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість.

( музичний супровід)

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ   Уривок з поеми  “Гайдамаки”

(  на сцені Ярема, крадеться Оксана, зустрілися, обнялися)

ОКСАНА -   Серце!

ЯРЕМА  -  Годі, пташко!

ОКСАНА  - Ще трішечки,

                     Ще... ще... сизокрилий!

                     Вийми душу !.. ще раз... ще раз...

                     Ох, як я втомилась!

ЯРЕМА   -  Одпочинь, моя ти зоре!

                     Ти з неба злетіла!

( послав свитку, Оксана усміхнулась, сіла)

ОКСАНА   - Сідай же й ти коло мене.

ЯРЕМА   -  Серце моє, зоре моя,

                     Де це ти зоріла?

ОКСАНА   -  Я сьогодні забарилась:

                       Батько занедужав;

                      Коло його все поралась...

ЯРЕМА     - А мене й байдуже?

ОКСАНА   - Який - бо ти, єй же богу! ( плаче)

ЯРЕМА   -   Не плач, серце, я жартую.

ОКСАНА  - Жарти! ( Усміхнулась, прихилилась на плече)

ЯРЕМА     -  Бач, Оксано, я жартую,

                      А ти й справді плачеш.

                      Ну, не плач же, глянь на мне:

                     Завтра не побачиш.

                      Завтра буду я далеко,

                     Далеко, Оксано...

                     Завтра вночі у Чигрині

                     Свячений достану.

                     Дасть він мені срібло-злото,

                     Дасть він мені славу;

                    Одягну тебе, обую,

                     Посаджу, як паву, -

                     На дзиґлику, як гетьманшу,

                   Та й дивитись буду;

                    Поки не вмру, дивитимусь.

ОКСАНА    -  А може, й забудеш?

                       Розбагатієш, у Київ

                       Поїдеш з панами.

                        Найдеш собі шляхтяночку,

                      Забудеш Оксану!

ЯРЕМА    - Хіба краща є за тебе?

ОКСАНА    -  Може, й є, - не знаю.

ЯРЕМА   -  Гнівиш Бога, моє серце:

                     Кращої немає   

                    Ні на небі, ні за небом;

                    Ні за синім морем

                     Нема кращої за тебе!

ОКСАНА    -  Що се ти говориш?

                         Схаменися!

ЯРЕМА    -   Правду, рибко!

ОКСАНА    -   Серце моє, доле моя!

                          Соколе мій милий!

                         Мій!.. 

( Розходяться так, як і зійшлися, -

   Тихесенько, гарнесенько,

   Щоб ніхто не бачив )

( На фоні мелодії)

                          “Оддай мене, моя мамо,

                            Та не за старого,

                            Оддай мене, моє серце,

                        Та за молодого.

                        Нехай старий бурлакує,

                        Гроші заробляє

                       А молодий мене любить,

                      Долі не шукає.

                       Не шукає, не блукає

                       Чужими степами.

                       Свої воли, свої вози,

                       А між парубками,

                       Як маківка меж квітками,

                       Цвіте, розцвітає.

                       Має поле, має волю,

                       Та долі не має.

                       Його щастя, його доля –

                       Мої чорні брови,

                       Довгі вії, карі очі,

                       Ласкавеє слово.

                      Оддай мене, моя мамо,

                       Та не за старого,

                      Оддай мене, моє серце,

                            Та за молодого”.

    

7.     Для Шевченка жіноча доля була не просто однією з тем творчості, а згустком  крові, що запікся в його серці. І дівчина-покритка, і наймичка, і вдова, і мати, що народила кріпака, - це уособлення жінок, яких здебільшого поет зустрічав у житті. Такі назви творів як “Наймичка”, “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар’яна-черниця”, є невипадковими. Саме наймичками, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто знівечив жіночу честь, гідність і щастя.

      ІНСЦЕНІЗАЦІЯ   ПОЕМИ “ МАРИНА”

 

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ   ПОЕМИ “ ВІДЬМА”

  

( На сцену з піснею заходить гурт циганів, всідаються.

Неначе п’яна, з приданок йде молодиця, співає)

ВІДЬМА   -  Ой у новій хаті

                       Полягали спати,

                       Молодій приснилось,

                       Що мати сказилась,

                       Свекор оженився,

                      Батько утопився.

                        І... гу...

( цигани слухають, сміються)

ЦИГАН ( з гурту) – І  де ті люде тут візьмуться?

                                   Оце, мабуть, із-за Дністра,

                                   Бо тут все степ... Мара! Мара! –

( цигани схопились)

ВІДЬМА ( не бачить циганів, говорить сама собі)

-         Ну, так! Оженився неборак!

ЦИГАН  ( підходить до молодиці)

-         А відкілля ти, молодице?

ВІДЬМА    - Хто, я?

     

                  ( співає)

    Як була я молодиця,

   Цілували мене в лице,

    А як стала стара баба,

  Цілували б, була б рада.

ЦИГАН   -  Співуча, нічогосказать.

                     Якби собі таку достать,

                     Та ще й з медведем...

ВІДЬМА   -  Я співаю.

                     Чи то сиджу, чи то гуляю,

                      Все співаю, все співаю,

                     Уже  забула говорить...

                     А перше добре говорила.

ЦИГАН -   Де ж ти була, що заблудила?

ВІДЬМА     -  Хто, я? Чи ти?

             ( шепоче)

             Цить лишень, цить.

             Он, бач, зо мною пан лежить.

              Огонь погас, а місяць сходить,

              В яру пасеться вовкулак...

                  

                       ( усміхнувшись)

             Я в приданках була, впилася.

              І молода не придалася...

               А все то прокляті пани

              З дівчатами такеє діють...

                Ще треба другу одружить

               Піду, без мене не зуміють

             І в домовину положить...

  ЦИГАН      - Не йди, небого, будь ти з нами.

                  У нас, єй-богу, добре жить.

ВІДЬМА     - А діти єсть у вас?

ЦИГАН  -  Немає.

ВІДЬМА       -   Кого ж годуєте єсте?

                           Кого ви спати кладете?

                           Кого колишете вночі?

                           Лягаючи і встаючи,

                          За кого молитесь? Ох, діти!

                          І все діти! І все діти!

                      Не знаю, де од їх подітись.

                      Де не піду, й вони за мною,

                       Вони з’їдять мене колись...

ЦИГАН   -  Не плач, небого, не журись.

                    У нас дітей нема й заводу.

ВІДЬМА    - Хоч з гори та в воду. ( відьма тяжко заридала)

ЦИГАН -    Чому не ляжеш, не спочинеш?

                    Зірниця сходить, подивись.

ВІДЬМА           -    Дивилася, вже ти дивись.

ЦИГАН    - Ми рано рушимо, покинем,

                       Як не проспишся.

ВІДЬМА            -  Не просплюсь.

                            Я вже ніколи не просплюсь.

                            Отак де-небудь і загину

                            У бур’яні...

                       

    ( співає тихо)

                      Гаю, гаю, темний гаю,

                     Тихенький Дунаю,

                     Ой у гаї погуляю,

                     В Дунаї скупаюсь.

                     В зеленому баговинні

                    Трохи одпочину...

                     Слухай лишень, скажу тобі,

                      Кого я шукаю.

                      Я шукаю Наталочку

                     Та сина Івана.

                      Дочку свою Наталоньку...

                     Та шукаю пана...

                      Чи твої цигане

                      Всі поснули?

ЦИГАН

-         Всі поснули

ВІДЬМА   - Щоб не почули

                     Мого слова. Страшно буде.

                     І ти, старий друже,

                     Злякаєшся, як вимовлю...

                     Чи тобі байдуже?

                     Наталоньку! Дитя своє!

                     Ірод нечестивий!..

                     Занапастив... А до того

                     Посилає в Київ

                     Мене, бач, молитися.

                     Я, дурна, й ходила,

                     І молилась... Ні, цигане,

                    Я марно молилась  

                    Чи в вас є бог який-небудь?

                     В нас його немає...

                     Пани вкрали та в шкатулці                                                У себе й ховають                                                Вертаюся із Києва -

                                                Замкнуті покої.

                                                Він  узяв її з собою

                                               Та й поїхав з нею,

                                                З Наталею... Чи чуєш ти?

                                               І остриг, проклятий,

                                               Дитя своє. Полетіла

                                               Я його шукати

                                               В Волощину. Та й шукаю,

                                               Совою літаю

                                               Над байраками. Та діток,

                                              Діточок шукаю.

                                             Наталоньку!. Ні, ні, ні, ні!

                                              Я шукаю пана

                                              Розірву! ...Візьміть до себе

                                              І мене Цигане.

8.     Життя жінки в кріпосницькому суспільстві було нестерпним. Удома вона виконувала всю хатню роботу й терпіла сімейний гніт, а на панщині працювала без відпочинку.

9.      Вірш  “СОН”

         На панщині пшеницю жала,

          Втомилася; не спочивать

         Пішла в снопи, пошкандибала

         Івана сина годувать.

         Воно сповитеє кричало

          У холодочку за снопом.

         Розповила, нагодувала,

         Попестила; і ніби сном,

         Над сином сидя, задрімала.

         І сниться їй той син Іван

        І вродливий, і багатий,

        Не одинокий, а жонатий

       На вольній, бачиться, бо й сам

       Уже не панський, а на волі;

       Та на своїм веселім полі

      Свою-таки пшеницю жнуть,

     А діточки обід несуть.

      І усміхнулася небога,

      Проснулася – нема нічого...

      На сина глянула, взяла

      Його тихенько сповила

      Та, щоб дождать до ланового,

      Ще копу дожинать пішла.

    

 Материнство... Святе й прекрасне, оспіване поетами, увічнене художниками. В усіх народів, в усі віки жінка-мати була захисницею, добрим ангелом домашнього вогнища. Її мудрість поважали в сім’ї, в її порадах знаходило спокій зранене і зболене синівське серце. Ми звеличуємо святу материнську любов, натруджені мамині руки, які пестили нас, пригортали, захищали від усіх нещасть.

І  найбільшої сили поетичного генія досягнув Шевченко  у змалюванні жінок-матерів, синівською любов’ю до  матері сповнена його поезія. Адже немає нічого більшого і святішого, як любов материнська – безкорислива і чиста!

  У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї Матері Святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись. ”Це моє!

Моє!” і дивиться на його,

І молиться за його Богу,

І йде на вулицю гулять

Гордіше самої цариці,

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. “А подивіться!

Моє найкраще над всіми!”

І ненароком інший гляне.

Весела, рада, Боже мій!

Несе додому свого Йвана.

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його,

Що тілько й  дива там було,

А більше не було нічого.

Щасливая!

У барвах цвіту і пісень

Я славлю Матір, що від роду

Продовжує весняний день,

Як гімн людського родоводу.

Вклоняюся жіночі долі

За щирі, ніжні почуття,

За той священний подих волі

Дорогою у майбуття.

Це ж Матінка мені відкрила

Вікно в широкий дивосвіт!

Горджусь тобою, нене мила,

Молю тобі многая літ.

                                            

                                          

Сценарій виховного заходу

       «Я не клену своєї долі,

Хоч кожен день мені взнаки...»

 ( Звучить урочиста мелодія , під яку виходить  дівчина – старшокласниця «Україна» з великим вінком , до якого прикріплено довгі кольорові стрічки. Мелодія затихає, дівчина читає поезію:

Україна: Мій край чудовий – Україна!

         Тут народились ти і я.

         Тут над ставком верба й калина,

         Чарівна пісня солов’я.

               Все найдорожче в цілім світі,

         Бо тут почався наш політ.

         Цвітуть волошки сині в житі.

         Звідсіль веде дорога в світ.

               І найдорожча рідна мова

        Джерельцем радісно дзвенить,

         І мила пісня колискова.

         Чумацький шлях кудись зорить...

( почергово входять учні молодших класів( 5 дітей), декламують вірші і беруться за стрічки)

       ДІТИ

1.      

      Усе найкраще і єдине,

І радощі всі і жалі...

Мій рідний краю, Україно!

Найкраще місце на Землі!

2.     Над водою красуня калина

І чебрець, і любисток, і м’ята –

Це усе, це усе Україна,

Як же, рідна, тебе не кохати.

3.     Я люблю твої верби й тополі.

Ясноокії в небі зірниці.

Дай же, Боже, щасливую долю

Тій землі, де джерельні криниці.

4.     Тим полям, що сміються колоссям,

І гаям, і садам біля хати,

І криштальним, мов, спогади, росам,

Й рушникам, які вишила мати

 5.   Одягає намисто калина,

 Чорнобривці, любисток і м’ята.

  Рідна серцю, моя Україно,

 Як же можна тебе не кохати.

ПІСНЯ про Україну

6.     Пломеніє багаттям калина.

З вітром грає сивий Дніпро.

Розстеляє рушник Україна

На щастя, любов і добро.

  7.   Похилилась у смутку вербина...

А на небі ясні зірниці.

На світанку іде Україна

Брати воду чисту з криниці.

 8.     Край поля струнка тополина,

У долині травиця шовкова.

Мов струмочок, співа Україна

І садам, і гаям колискову.

9.     При дорозі тоненька билина,

Ще й колосся жита й пшениці.

Зустрічає гостей Україна

І підносить смачні паляниці.

10.       Лине, лине печаль журавлина,

Гуля вітер над ставом квітчастий.

Розстеляє рушник Україна

На добро, на любов і на щастя.

( «Україна» з дітьми, що тримаються за стрічки, велично виходять)

ХОРОВОД з рушниками.

Ведучий:

-         Україна зродила чимало геніїв, але в Богом посланому Пророкові побачила лише Тараса.   Неможливо уявити собі Україну без Шевченка.

-          Він  – символ України, титул нації і мав би бути часткою душі кожного українця. І нехай сьогодні, коли весь наш народ відзначає шевченківські дні, голос Кобзаря звучить над Україною – як заклик до волі, до високого національного почуття, до прояву патріотизму.

 (Музика. Відкривається завіса. Оренбурзький степ)

ОСНОВНА ЧАСТИНА

ВЕДУЧА:.

-         Пустеля жовта; шелестить пісок

Чи пересохлий очерет – однако.

 Здалека  торохкоче барабан,

Вигупують об землю чоботиська

Та долинають окрики старшин.

На тлі піску, мов олов’яні тіні, -

Шнурами, парами, і навіть поодинці –

Муштруються солдати;

День за днем.. і рік за роком.. і за роком рік.

Десь тут між ними і Тарас,

Але його непросто нині упізнати.

(звук барабанів, відкривається завіса, на сцені солдати, між ними Тарас)

РОТНИЙ:

-         На мєстє! Смірна-а! Вольна! Разадісь!

ТАРАС    (відходить вбік, розтирає крижі)

-         Стоп, коні! Розхиталась задня вісь.

А зліва праве колесо рипить...

(сідає, перевзуває чобіт)

та й спрагу якби чимось закропить...

І  солдат

-         І що це ти, Тарасе, там верзеш?

ТАРАС:

- Втомився, як верблюд.

І солдат

 - Я теж

                   

                    ІІ солдат

 - Я теж

ТАРАС:

-         Ви – як верблюди молоді, а я –

Стара руїна...

РОТНИЙ:

-         Ти – стара змія.

Хитруєш, симулюєш... О, я чую.

ТАРАС: (ставши струнко)

-         Какнєт вашродьє! Зовсім не хитрую.

          РОТНИЙ:

-         І що ж тобі, касатік, доляга?

         ТАРАС:

-         І ревматизм, вашродьє, і цинга.

І солдат

    І я...

РОТНИЙ:

-         Атставіть! Станаісь! Раняйсь!

На пєрвий, на втарой ра-га-щітайсь!

СОЛДАТИ

   - Пєрвий! – Втарой!

             Пєрвий! – Втарой!

-         Пєрвий старому ями нє рой!

-         - Пєрвий! – Втарой!

   - Пєрвий! – Втарой!

-         Пєрвий герой і втарой герой!

   - Пєрвий! – Втарой!

            Пєрвий! – Втарой!

Пєрвий стаіт за втарога гарой!

   - Пєрвий! – Втарой!

   - Пєрвий! – Втарой!

Пєрвий втарому душу аткрой!

РОТНИЙ:

-         Сто-о-о-ой!

(витягує папір, читає)

-         Командующему

Пятым батальоном

Господину майору Мешкову.

По воле его

Высокопревосходительства

Господина корпусного командира

Прошу ваше высокоблагородие

Рядового Тараса Шевченку отправить

В линейный Оренбургский батальон

Номер четыре

В Раимское укрепление,

Куда он

Переведен на службу...

Бригадный командир

Генерал-майор Федяев.

СОЛДАТИ (на місці тупнули і з піснею пішли)

-         Салавєй, канарей, пташечка,

Канареєчка жалобна пайот.

Раз-пайот, два-пайот, три-пайот,

Абєрньотса і пайот

Задам напєрйод...

Один солдат залишається і читає вірш “ Сонет вдячності ” (Іван Світличний)

Я не клену своєї долі,

Хоч кожен крок мені взнаки:

І гне мене, і мне боки,

І переломлює поволі

Мої надії і роки.

Що буде з того? Кремінь волі?

Чи слина і квиління  кволі?

Що? – хліб святий чи глевтяки?

Щось буде. Буде щось. А – буде!

Ні сліз, ні  ремства, ні огуди,

Ні роздратовання, ні зла…

І слава Богу, що сподобив

Мене для гарту і для проби

На згин, на спротив і на злам.

ВЕДУЧИЙ:

-         Новопетровський форт. Казарма, кілька стін.

Навколо степ – так само брудно-жовтий,

Як стіни і казарма. Пізня осінь.

Хоч, мабуть, тут – чи літо, чи весна –

 Однаково все жовте і нікчемне.

Далеке торохтіння барабанів                                                          і звідусюдне гупання чобіт –

Муштруються солдати.

ОКРИКИ (за сценою)

-         На мєстє! Стой! Давольна!.. Вольна!

ТАРАС: (сідає на камінь)

-         О каторго моя юдольна!..

(спирається до стіни, заплющує очі)

ГОЛОС З-ЗА СЦЕНИ:

-         Люлі, сину, люлі, синку,

Я до тебе на часинку –

Хмару туги розчесати,

Біль печалі вколисати,

Перелити тінь мовчання

В серця болісне ячання,

В нарікання справедливі,

У слова, в рядки скрадливі, -

У пісні...

(вбігає Солдафон, штовхає Тараса)

СОЛДАФОН

-         В пісні? О, ні! В які пісні?

Дивись мені! Ми не дурні!

Ану кишені вивертай!

Усе, що маєш, вигортай!

(вивертає Тарасові кишені)

мені на вуха ти лапші

не вішай... Де карандаші?!

ТАРАС

-         Нє дєржім-с!

СОЛДАФОН

-         Дєржім-с! Тільки де?

ТАРАС

-         Ніде, вашродіє, ніде.

СОЛДАФОН

-         Молчать! І в очі, в очі глянь!

Та не шепчи мені – горлань! –

Так точна. Чи нікакі нєт.

Ото вся мудрість...Ерудит...

Солдат, голубчику, не той,

Хто гратись у слова герой,

А той, хто зна їх п’ять чи сім,

Та кожне – голосне, як грім!

Затям собі, мов отченаш :

Твій перший ворог – карандаш,

А другий ворог твій – папір;

Борися з ними, аки звір!

ТАРАС:

           Так точна-с!

СОЛДАФОН

              Два ці вороги

 Тобі збивають крок з ноги;

       Чи ногу з кроку? Все одно!

        Папір і карандаш – лайно!

ТАРАС

                    Так точна-с!

  СОЛДАФОН

                      Сірна! Шагам аш!

 (Тарас погупав стройовим кроком)

Равнєй, равнєй! Як карандаш!

Давай, давай! Тяні насок!

Рука!.. Кулак  - на поясок!

І не жаліти підошов!..

Давай равнєй!.. А я – пішов! (Виходить)

(Тепер Тарас марширує під окрики того, кого не видно)    

     ОКРИКИ

       Раз-два, три-раз! Раз-два, три-два!

       Нога! Нога – як нежива!

       Тяні насок!.. раз-два, три-раз!

        Ти що, Пегас? В лайні зав’яз?

        Такий ти весь, такий ти скрізь!..

        На мєстє!.. Вольна!.. Разадісь!..

(Тарас присів на камінь, до нього підходить Земляк і теж сідає)

ТАРАС:

     А сто чортиць тобі в матню!

ЗЕМЛЯК

        Щось нині ви лихий нівроку?

ТАРАС

        Таж бачить, кат, що я не втну

         Навчитись маршового кроку,

         А мучить, мучить!.. От кацап!

ЗЕМЛЯК

         Чи вас муштрує сам Потап?

      ТАРАС

         Потап, ліхтар йому під око!

ЗЕМЛЯК

         Терпіть, Тарасе... Ви не раз,

          Либонь, вже чули цю пораду,

          Та іншої нема... Для нас –

           Попри печаль, попри досаду –

           Терпіння – діло головне.

           Отож, послухавши мене,

            Знайдете й тут душевну зладу.

 ТАРАС

        Ви мудрий.

ЗЕМЛЯК

            Щоб аж дуже – ні;

Я, просто, тертий-перетертий.

Я двадцять літ в цій глушині,

В мундирі цьому... Я упертий;

Терплячий, тобто... Я моцар,

Я сам собі і пан, і цар...

Ви скільки тут?

ТАРАС

      Минув четвертий.

ЗЕМЛЯК

                   Тримайтесь.

    ТАРАС

            Стати моцарем?

ЗЕМЛЯК

           Ви й так моцар. В терпінні – сила.

           Ось ми вас у кулак зберем,

            І станете міцним, як брила,

            Ніхто вже вас не сколупне,

             Ніхто зі свого не зіпхне...

ТАРАС

   Та в кулаці зімнуться крила?...

ЗЕМЛЯК

Розправляться... прийде пора,

І полетять!.. на Україну!..

А тут усе це, наче гра...

ТАРАС

      Жорстока... Не одну пір’їну

       Занапастиш, покіль злетиш.

ЗЕМЛЯК

      В цій грі не завжди виграєш;

       То так, то сяк – навпереміну.

ТАРАС

        Це правда, і моє колись

         Гуляло зверху... Все пропало,

         Як спалах іскри, тільки – блись!

         І щезло, наче й не бувало...

          Уже й не пишуть... Вже й княжна

          Мовчить півроку... А вона

          Писала!.. Серце диктувало!..

          Тепер затялася й мовчить...

           Не озиваються Закревські...

            Гулак... Мов хтось їм крикнув – цить!

           Михайло й Федір Лазаревські

            Чогось примовкли... Сам я, сам...

            Хоч ти ще, слава небесам,

           Зі мною, брате... Справи – кепські.

(починає співати сумну народну пісню, Земляк впівголосу підтримує Тараса)

-          Їх перебиває стукіт барабанів, пісні з-за куліс:                                     Салавєй, канарей, пташечка,

Канареєчка жалобна пайот.

Раз-пайот, два-пайот, три-пайот,

Абєрньотса і пайот

Задам напєрйод... (стихає)    

ТАРАС

       А матері його!.. Таку нам пісню

        Перекричали кляті москалі!..

ЗЕМЛЯК

          Нехай... Бувайте... Та воно вже й пізно...

           Попорпаюсь піду іще в землі...

ТАРАС

           На свій город?

ЗЕМЛЯК

            Свого ми тут не маєм.

             Чуже чужим скородим і копаєм...

               Свої у нас хіба що мозолі.(виходить)

ТАРАС (сам)

          Спасибі за компанію, Андрію,

           Спасибі, друже, побратиме мій.

           З тобою я хоч серце одігрію

           Та виспіваю трохи смуток свій;

            Та Україну разом пригадаєм

            На хвилях мрій...

            Не досить, що безправ’ям покарали –

            Писать не вільно, малювати – теж, -

            То ще й усі листи поодбирали:

            Ходи, випрошуй – кінців не знайдеш.

            До того ж друзі та знайомі з волі

            Не пишуть, або пишуть за поволі –

            Даремно ждеш... (побрів зі сцени)

(музика, виходять чиновники)

1 чиновник

В исполнеие

ХХVI статьи Манифеста

От 26 августа 1856 года…

Генерал-адъютант граф Перовский

Полагает:

… рядового Тараса Шевченку

уволить от службы.

2 чиновник

Не пренадлежа

К Украйно-Славянскому обществу,

Заводившемуся в Киеве

И открытому

В 1847 году,

Он находился

В дружеских связях

С членами этого общества,

Сочинял дерзкие

И пасквильные стихи

На малоросийском языке

И рисовал

Неблагопристойные картинки.

3 чиновник

За это…

Он отдан был

В Оренбургские линейные

Батальоны,

С правом выслуги,

Под строжайший надзор,

С воспрещением писать и рисовать.

1 чиновник

… в 1850 году открылось,

что он продолжал писать и рисовать…

… хотя  при этом

не было обнаружено

ничего преступного.

2       чиновник

В 1856 году

Ее императорское высочество

Великая княгиня

Мария Николаевна

И вице-президент

Академии художеств  граф Толстой

Ходатайствовали о помиловании Шевченки.

3       чиновник

 На этом основании следует:

Рядового Тараса Шевченку

Уволить от службы

С разрешением пользоваться

Правами художника…

И с дозволеньем ему

Писать и рисовать,

Но под строгим

Наблюдением местных начальств

И цензуры.

1 чиновник

1-го мая 1857 года

высочайше повелено:

рядового

Оренбургского

Линейного  №1 батальона

Тараса Шевченку уволить от службы

С учреждением за ним

Надзора, впредь до совершенного

Удостоверения

В его благонадежности,

С воспрещением ему  вьезда

В обе столицы и жительства в них.

2 чиновник

С воспрещением!

3чиновник

 С воспрещением!

(чиновники розбіглися.Із кущів виходить Земляк )

ТАРАС

       О Господи! Це хто? Це ти, Андрію?

ЗЕМЛЯК

        Та вже ж не лях.

ТАРАС

       На радощах осліп!

Летять депеші через всю Росію,

Що я своє зорав!.. Тепер – досію!..

ЗЕМЛЯК

         Ось бачите: діждався ціпа сніп.

ТАРАС

      Я – сніп?

ЗЕМЛЯК

Ви сніп, а ваша воля – ціп.

   Вона вас домолотить.

 (завіса)              

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

УКРАЇНА

      Є безсмертя зоря і слова є пророчі,

Їх вогонь не палить, не зігне бурелом,

Супроводять мене скрізь Шевченкові очі,

Що палають, як цвіт, під високим чолом.

Ми чуємо Тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос Твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля...

У росяні вінки, заплетені суцвіттям,

До ніг Тобі, Кобзарю, кладемо.

Ми чуємо Тебе, Тарасе, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

( музичний фон, покладають квіти до пам’ятника Шевченку)

1.     Праворуч – калина, ліворуч – калина,

Між ними – Тарас та моя Україна.

Зелені Карпати і Чорнеє море,

Дніпро споконвічний, стрункі осокори.

Плакучії верби над Західним Бугом,

Співуча Волинь з різнотрав’яним лугом.

Вугільний Донбас, Львів і Київ – столиця.

Мартенівських домен гартована криця.

Славний Батурин, Дніпрогес, Запоріжжя,

В безкраїх ланах спіє золотом збіжжя.

Тут щедрий народ свою землю плекає,

У Вірі й Любові Сам Бог помагає.

Ну як мені все це збагнуть без калини?

Не  було б її – не було б України.

2.     Заграйте, бандури, на всю Україну,

Складаючи шану величному сину,

Душа його – пісня – живе, не заснула,

Поезія – доля, що славу здобула.

Ти слухав Кобзаря, ти чув його печаль,

Що піснею лилася із-під струн.

Горіла, мов зоря, і сяяла, мов жар,

Висока пісня Кобзаревих струн.

                                   

  ( Пісня   під бандуру)

3.     Не малюйте Шевченка плебеєм

У кріпацькій пошарпаній свиті –

Я в нім бачу лице Прометея

У одежі , із сонця відлитій.

Не малюйте Шевченка солдатом,

Не малюйте – він слухався долі.

Мій Шевченко завжди був крилатим,

Мій Шевченко завжди був на волі.

Не малюйте поета в печалі,

Бо він – світоч і щастя народу.

Став пісок золотим в Кос-Аралі,

Де ступав він у роки негоди!

4.     І тепер наш Тарас в кожній хаті,

З нами словом живим розмовляє

Є в Шевченка народження дата –

Дати смерті в Шевченка немає!

В минулім часі не кажіть про нього –

Він з нами нині в майбуття іде!

Його слова – то нам пересторога

У наших діях і на кожен день.

5.     Якщо вам мова, і земля, й родина,

І пісня українська дорогі, -

Любіть, як він, страждальну Україну,

Як він, ви ненавидьте ворогів.

             У нас він будить волю, честь і    гідність,

За правду кличе на броню іти.

На світі всі знедолені і бідні

Були для нього – сестри і брати.

У дні радості, печалі і тривоги

Йому віддаймо шану і уклін.

За мудрістю звертаймося до нього –

І переможем. З нами – Бог і він!

       6.   Іде Кобзар, нескорений, величний,

           Дивуючи весь білий світ.

            Нехай же в душах споконвічно

            Звучить Тарасів “Заповіт”!

            Вокальна група виконує “Заповіт”